shkolakz.ru 1 2 ... 4 5


Аналітична записка


Уроки банківської кризи 2008-2009 років і шляхи стратегічної трансформації банківської галузі України

І. Призначення аналітичної записки та опис проблеми


Призначення записки полягає в обґрунтуванні необхідності забезпечення контролю національного капіталу над банківською системою, як базової умови збереження економічного суверенітету України.


Цілі:


- Виявити взаємозв`язок діяльності національної банківської системи та реального сектору економіки.


- Оцінити стан банківської системи після активної фази фінансової кризи.


- Оцінити наслідки допуску іноземного капіталу в банківську систему за останні п`ять років і визначити нанесені збитки економіці України.


- Визначити стратегічний напрям розвитку банківської системи України після кризи 2008 – 2009 років.


Національна банківська система України історично формувалась на принципах залучення національного капіталу в ресурсну базу банків і трансформації цього капіталу на потребу економіки. Відповідно до цього формувались і системні відносини між банками і реальним сектором економіки, між банками та державою.

До 2005 року банки України здійснювали кредитування у переважній більшості реального сектору економіки. Банківська система відіграла важливу роль у розвитку економіки і подоланні кризи державних фінансів 1998 року шляхом вироблення прийнятних як для банків, так і для держави механізмів врегулювання кризи. Тому Україна змогла уникнула у 1998-1999 роках дефолту за внутрішніми державними запозиченнями.


Але вже з 2005 року розпочалось активне поглинання національної банківської системи іноземним капіталом, від протидії якому держава по суті відмовилась. Вона не змогла виробити стратегічного бачення перспектив творення національної банківської системи.

В цей період державні органи влади фактично не спромоглися на законодавчому рівні визначити стратегічне значення національної банківської системи для інтересів країни та обмежити граничний рівень участі іноземного капіталу в капіталі банків.


Прихід іноземного капіталу в українські банки відбувся під відволікаючі розмови про доцільність залучення в економіку країни дешевих іноземних ресурсів. Це був перший міф. Стрімке зростання іноземного капіталу у структурі банківської системи України не призвело ані до здешевлення кредитних ресурсів для реального сектору економіки, ані до залучення прямих інвестицій у пріоритетні галузі економіки. На відміну від вказаних вище очікувань, відбувалась небезпечна концентрація спекулятивного капіталу у вигляді коротко і середньострокових валютних кредитів лише на кількох ринках: нерухомості, землі, автомобільному, споживчому. У свою чергу, це призвело не тільки до стрімкого зростання цін на базові товари цих ринків (житло, землю, автомобілі, побутові товари), але й до вкрай небезпечної деформації торговельного балансу країни, дефіцит якого на кінець 2008 року склав майже 15 млрд. дол. США. До цього слід додати доларизацію кредитних відносин, особливо з населенням, коли, наприклад, майже 80% іпотечних (тобто довгострокових кредитів) номінувалися в іноземній валюті.

Завдяки гіпертрофованому нарощуванню споживчого кредиту, ініційованому банками з іноземним капіталом у вигляді розгалуженої мережі кредитних продуктів, які спрямовувались на придбання імпортних товарів, відбувалась опосередкована трансформація кредитної заборгованості населення (номінованого у іноземній валюті) у від‘ємне сальдо зовнішнього торговельного балансу країни.

Внаслідок цього особливо потужний удар фінансово-економічна криза завдала саме по населенню та відносинах на осі вкладники – банки та банки – позичальники. Адже під час кризи Уряд і НБУ для вирівнювання платіжного балансу (а фактично для виправлення своїх помилок, допущених у період 2005 – 2008 років) були вимушені вдатися до глибокої девальвації національної валюти – гривні. Девальвація склала майже 60 %, порівнюючи до рівня липня 2008 року, і саме на індекс девальвації гривні відбулось здорожчення всіх раніше виданих валютних кредитів, стабільне обслуговування яких з боку населення і підприємств стало практично неможливим.



Досвід роботи в умовах фінансової кризи в Україні розвіяв ще один міф, створений напередодні: про можливість повного забезпечення ліквідності іноземних банків в Україні за рахунок коштів материнських компаній. Як показало життя, фінансова допомога материнських структур не покрила у повному обсязі відтік коштів з їх дочірніх банків в Україні. Компенсація втраченої ліквідності частково відбувалась також і за рахунок рефінансування та стабілізаційних кредитів НБУ, непогашений обсяг яких на вересень 2010 року в системі склав майже 70 млрд. грн. В той же час банки з національним капіталом (переважно малі та середні банки) отримали незначну частку допомоги з боку НБУ, а реальний сектор економіки взагалі залишився без державних інвестицій у період 2008-2009 років.


Фінансова криза висвітлила проблему розділення банківської системи на фрагменти. Про фрагментацію банківської системи, як одну з стратегічних помилок минулої влади, буде мова нижче, а зараз констатуємо фрагментацію банків України у вигляді таблиці (Табл.1) станом на 01.07.2010 р.:



следующая страница >>