shkolakz.ru 1 2 3 4 5


Можна з впевненістю сказати, що фрагментація банківської системи України залишилась поза увагою держави. Жодна з гілок влади не побачила загрози у цьому процесі для фінансової системи країни, хоча така загроза є однією з найбільш значущих для безпеки країни.

Криза 2008 – 2009 років наочно продемонструвала неефективність існуючих методів державного регулювання фінансового сектору України, а також вказала на помилковий вектор розвитку системи державного регулювання і нагляду.

Сьогодні в Україні, як і у світі в цілому, склалась сприятлива ситуація щодо вироблення нової стратегії творення національної банківської системи та відновлення довіри суспільства до неї. Криза дає шанс.

Перед владою і Національним банком України, учасниками фінансових ринків стоїть завдання – виробити нові стандарти банківського нагляду, визначити нові принципи формування банківської системи, стратегічні цілі її розвитку, призначення банків в Україні.

Якість нових стандартів банківського нагляду, їх відповідність сучасним вимогам до стану банківської системи, їх відповідність потребам її подальшого розвитку, має стати тим запобіжником, який, якщо не повністю знівелює вплив ймовірних наступних криз, то хоча б утримає цей вплив на безпечному для національного ринку капіталу рівні.

Перед державними органами, на наш погляд, стоїть завдання на законодавчому рівні визначити стратегічне значення національної банківської системи як фінансового базису економічного, а отже державного, суверенітету країни та, відповідно, обмежити участь у ній, у тій чи іншій формі, іноземного капіталу.


ІІ. Формування національної банківської системи на власній капітальній основі (2001 – 2004 роки)


2.1. Економіка.

У 2001 – 2004 роках національна економіка перейшла до фази, яку можна охарактеризувати як стрімке відновлення щодо рівня середини 1990-х років. Найвищі показники були зафіксовані у 2004 році: приріст ВВП країни (12%), який забезпечувався передовсім нарощенням промислового виробництва (13%) та сільського господарства (20%).


Кількість збиткових підприємств зменшилась до 34%. Індекс реальної заробітної плати зростав на 13-20% за рік. Валютні резерви НБУ досягли рекордних показників і складали майже 12 тижнів імпорту. Інфляція не досягала небезпечних показників і в цілому сприяла зростанню економіки: в середньому не більше 7-8% на рік (у 2002 році вперше в історії фіксується дефляція). Сальдо поточного рахунку платіжного балансу було позитивним і складало до 11% від ВВП. Експорт товарів та послуг майже на 5 млрд. дол. США перевищував імпорт. Позитивне торговельне сальдо виступало надійним фундаментом стабільності національної валюти – гривні.


2.2. Стан банківської системи.


Зростання реального сектору економіки не могло не відобразитись на стані банківської системи. Віддзеркаленням макроекономічних процесів у країні стала поява комплексних банківських продуктів (депозит, кредит), які раніше не мали системного характеру. Внаслідок скорочення інфляції на тлі стабільності національної валюти – гривні, банки отримали можливість на системному рівні акумулювати вільні грошові ресурси фізичних осіб та забезпечувати економічне зростання реального сектору економіки через кредитування товаровиробників.

Таким чином, банки почали виконувати соціальну трансформаційну функцію акумулювання суспільних фінансових накопичень та спрямування їх на кредитування економіки. Завдяки цьому було досягнуто ефект макроекономічної конвергенції: накопичені у суспільстві фінансові ресурси замість споживчого ринку почали надходити у банківську систему і, опосередковано, через кредити – у реальний сектор економіки. Як наслідок: поступове зменшення індексу інфляції та динамічне зростання ВВП.


Графік 1.



Ключовим викликом для банківської системи в 2001-2002 роках стала необхідність різкого нарощення капіталізації системи для забезпечення адекватності банківського капіталу стрімко зростаючим активам. Проведені в АУБ дослідження чітко засвідчили наявність кореляції між обсягом виданих банками кредитів та темпами зростання ВВП країни. Підтримка динаміки ВВП через забезпечення необхідного обсягу кредитування могла бути реалізована виключно через збільшення системного капіталу банків.


Графік 2.




У цей період банківська система на чолі з НБУ повністю виконала поставлені перед нею завдання щодо її капіталізації та збереження необхідних темпів кредитування реального сектору економіки. Не останню роль у цьому зіграла і позиція керівництва НБУ, завдяки якій були створені додаткові інструменти капіталізації, зокрема субординований борг. Капіталізація банків та виконання нових показників адекватності капіталу відповідно до умов базельських стандартів була досягнута внаслідок тісної співпраці НБУ та АУБ, причому без жорстких адміністративних заходів з боку регулятора.


Висновки:

- Рушіями економічного зростання у 2001 – 2004 роках виступали промислове виробництво та сільське господарство.

- Фінансовою базою зростання ВВП країни у цей період стає банківське кредитування корпоративного сектору економіки.

- Ключові елементи макроекономічної стабільності: позитивне сальдо торговельного балансу, відносно низький рівень інфляції, стабільні темпи банківського кредитування корпоративного сектору.

У цей період у структурі активно-пасивних операцій банківської системи віддзеркалюються ключові потреби реального сектору економіки, що обумовлюється у першу чергу її національною структурою капіталу.



Діаграма 1:




Банки займають провідне становище на національному ринку капіталу і стають локомотивом економічного зростання.


ІII. Національна банківська система у стадії нефункціонального гіперзростання та поглинання ззовні (2005 – 2008 роки)


Вказаний період характеризується для економіки відсутністю стратегії розвитку, розбалансованістю макроекономічних агрегатів та бюджетних показників. Динаміка ВВП носить «рваний» характер, коли фази зростання змінюються періодами падіння або стагнації. У фінансовій системі спостерігається повне розкриття економіки зовнішньому спекулятивному капіталу та підвищена активність корпоративних суб’єктів на міжнародному ринку боргових запозичень.


Графік 3:




На ринку нерухомості та землі через активність спекулятивного капіталу створюються цінові «бульбашки».

Ключовим фактором економічного зростання стає не промислове виробництво, а процес споживання в борг. Якщо в 2004 році питома вага кінцевих споживчих витрат у ВВП складала 71%, то в 2009 році – 84,6%. Яскравими підтвердженнями цього висновку є результати аналізу передкризового періоду економіки України у 2007 році. Відповідно до тверджень тодішньої влади, основу для розвитку країни в цей період складали рекордні обсяги прямих іноземних інвестицій, які у 2007 році досягли майже 10 млрд. дол. США. Але при цьому, більше третини всіх прямих іноземних інвестицій (35%) було направлено у фінансовий сектор економіки, звідки вони надійшли переважно у систему роздрібного кредитування населення. Сформована у 2007 році інфляція носила чітко визначений характер інфляції споживчого попиту. Якщо взяти лише три сектори економіки: фінанси, оптову торгівлю та операції з нерухомістю, то отримаємо переважну частку всіх прямих іноземних інвестицій у цей період. В той же час у добувній, хімічній, нафтохімічній промисловості, машинобудуванні, було сконцентровано лише 5% від сукупного обсягу прямих іноземних інвестицій в Україну (за 2007 рік). Описану вище ситуацію також підтверджує і динаміка зовнішніх запозичень.


У 2007 році на зовнішніх ринках українським корпоративним сектором (включаючи банки) було залучено кредитних запозичень на суму більше 23,7 млрд. дол. США, причому 72% з них надійшли у банківський сектор (17,1 млрд. дол. США). Залучені за кордоном кредити також використовувались здебільшого на збільшення портфеля споживчих та іпотечних кредитів фізичним особам.

Зростаюча залежність економіки України від зовнішнього фінансування не знайшла адекватної відповіді з боку органів державної влади, які, хоча і робили певні кроки щодо обмеження припливу спекулятивного капіталу, але не виявили при цьому належної послідовності і системності. Фінансова система України в цей період потребувала кардинальних кроків щодо «охолодження» спекулятивної активності іноземних інвесторів на національному ринку капіталу, проте ці кроки не було зроблено.

В цей період банківська система повністю розкривається для міжнародного капіталу та стає суб’єктом активного поглинання. Рівень іноземного капіталу у національній банківській системі швидко досягає майже 40%. Формується прошарок власників національних банків, які підміняють власне банківський бізнес на маркетингові стратегії продажу своїх фінансових установ іноземним інвесторам, оскільки не мали підтримки державних органів, які не давали позитивної перспективи їх бізнесу. Для цього, без належної системи ризик-менеджменту, ними формуються значні споживчі та іпотечні кредитні портфелі, за відсутності чіткої стратегії розвитку розширюються банківські мережі.

Розкриття внутрішніх ринків, зокрема і фінансового, обґрунтовується необхідністю вступу до СОТ, причому макроекономічні наслідки таких дій не отримують достатнього обґрунтування та макроекономічного прогнозування. Верховна Рада України приймає зміни до чинного законодавства, які дозволяють іноземним банкам відкривати і філії на території України.

Внаслідок інтеграції банківської системи України із міжнародними ринками капіталу зовнішня заборгованість банків стрімко зростає і досягає на 01.01.2009 року більше 39 млрд. дол. США.



Графік 4:




Отримані банками валютні кошти скеровуються на кредитування переважно імпортних товарів побутового призначення та автомобілів. Лідерами у цьому напрямку є банки з іноземним капіталом.

У суспільних відносинах створюється небезпечна ілюзія зростання рівня життя населення за рахунок кредитних коштів. Відбувається доларизація системи кредитування. Ціноутворення на базові активи країни (нерухомість, земля) утверджується в доларах. Кредитні ресурси все більше направляються у споживчій сектор та на спекулятивні ринки і все менше надходять у реальний сектор економіки (промисловість, сільське господарство).

Наступні діаграми демонструють зміну структури кредитного портфеля банків у вказаний період. Зокрема, ми бачимо суттєву диспропорцію кредитних портфелів банків у бік споживчого кредитування: його частка у загальній структурі зросла в 2,5 рази з 16 % до 39%.


Діаграма 2:







В той же час, деструктивна бюджетна політика призводить до небезпечних для економіки темпів інфляції (майже 20%).

В умовах значної інфляції банки не можуть забезпечувати достатній рівень доходності за строковими вкладами і такий фінансовий інструмент як банківський депозит починає втрачати свою макроекономічну стабілізуючу функцію.


Вільні кошти населення скеровуються на ринки нерухомості та землі, створюючи на них цінові бульбашки. Зростання цін на ринку нерухомості на кінець 2008 року у порівнянні із рівнем 2004 року становить майже 500% (!).

Зовнішньоторговельне сальдо стає постійно від‘ємним і за підсумками 2008 року складає більше 14 млрд. дол. США або 11,7 % від ВВП.


Висновки:

- Рушіями економічного зростання у 2005 – 2008 роках стають: необґрунтовані бюджетні витрати, споживання в борг, торгівля, тобто сфера споживання, а не виробництво.


- В структурі ВВП постійно зростала споживча складова (із, в середньому, 75% в 200-2004 роках до 86% в 2009 році).


- Одним із ключових чинників зростання економіки в цей період виступають саме іноземні кредити, заведені переважно через канали банків з іноземним капіталом.


- Ключовий елемент макроекономічної стабільності в цей період - позитивне сальдо фінансового рахунку країни (за рахунок постійних зовнішніх запозичень, переважно у формі короткострокових і середньострокових кредитів) - з часом перестає бути таким.


- У структурі кредитних портфелів банків у цей період формується уразлива нефункціональна частина (валютні кредити, видані населенню). Банківська система не належно виконує функції кредитування реального сектору економіки, а отже теж поступово стає нефункціональним сегментом національного ринку капіталу.


У вказаний період спостерігається спотворення структури національної банківської системи, яка перестає слугувати цілям національного розвитку та все більше стає інструментом забезпечення інтересів міжнародних фінансових груп, головним чином шляхом захоплення внутрішнього споживчого ринку країни, що призводить, з іншого боку, до структурної деформації та деградації внутрішнього виробництва.


IV. Фаза кризи (2008 – 2010 роки) і сучасний стан банківської системи

Вплив світової фінансової кризи на Україну було значною мірою посилено:


- у реальному секторі економіки політичною кризою, відсутністю структурних реформ економіки і належної підготовки та реагування на прогнозовану кризу;

- у фінансовому секторі - відсутністю довіри населення до владних інституцій, а отже і до банків та відсутністю з боку НБУ адекватної оцінки ризиків та стратегії розвитку національної банківської системи, відсутністю системи моніторингу кризових явищ та оперативного реагування на них.

Можна констатувати, що Уряд та НБУ не зробили належних кроків щодо мінімізації ризиків, що агресивно формувалися напередодні кризи 2008 року, а саме:

- тотальна доларизація економіки;

- зростання частки іноземного капіталу у банківській системі до 40%;

- валютне кредитування;

- неадекватні темпи зростання обсягів споживчого кредитування населення (більше 100% на рік), здебільшого у іноземній валюті;

- недостатній обсяг кредитування реального сектору економіки за прийнятними процентними ставками;

- надмірна зовнішня заборгованість корпоративного та банківського секторів, яка перевищила зовнішню заборгованість держави майже в два рази;

- штучне зміцнення курсу гривні до долару США влітку 2008 року;

- велике негативне сальдо торговельного балансу.

Відсутність спільних цілей і злагоджених дій Уряду та НБУ призвели до найбільш катастрофічних наслідків кризи для України серед всіх європейських країн. Падіння ВВП у 2009 році склало більше 15% і перевищило аналогічні показники Білорусі та Росії.

Відтік коштів з банківської системи склав більше 110 млрд. гривень і був частково компенсований за рахунок рефінансування НБУ, більшість якого є на сьогодні пролонгованою.

Сильним соціально-економічним ударом по економічно-активному населенню стала девальвація національної валюти – гривні (майже на 60%), що перетворило переважну кількість валютних кредитів, виданих населенню та юридичним особам, на проблемні банківські вкладення.


Можна констатувати, що у період 2008 – 2009 років лише кредитні кошти МВФ дозволили уникнути системного соціально-економічного та політичного колапсу.

Уразливими до удару фінансової кризи виявилися великі та найбільші банки з українським капіталом. Передумовою цього стала цілеспрямована політика цих банків на максимальне розширення своєї діяльності з метою високоприбуткового перепродажу іноземним інвесторам. Задля цього банки без належної оцінки ризиків збільшували свій кредитний портфель, безпідставно розширяли мережу, не приділяючи належної уваги обґрунтованості видачі і реальності повернення кредитів. Під натиском кризи кредитний портфель цих банків виявився у значній частині неліквідним, що призвело до втрати платоспроможності (Укрпромбанк, банк «Надра», Укргазбанк, “Родовід банк”, банк “Київ” та інші), що обумовило кризову ситуацію всієї системи.

Крім того, банки з іноземним капіталом своєю політикою у галузі роздрібного кредитування на базі широкого залучення іноземних запозичень значно ускладнили процес економічної кризи в Україні.



<< предыдущая страница   следующая страница >>