shkolakz.ru 1 2 ... 12 13

Питання про виникнення людини хвилює людство здавна. У XIX ст. склалося два погляди на дану проблему: релігійний і близькі до нього (наприклад, життя занесене на Землю інопланетянами), суть яких в тому, що життя і людина є неземного походження; та еволюційний, який, виходячи із сучасних наукових знань, пояснює виникнення людини поступовим розвитком і ускладненням форм матерії. Перший погляд не вимагає доказів, а приймається, як правило, на віру. Ми будемо виходити з другого погляду.

В еволюційній теорії на сьогоднішній день аксіомою є твердження, що людина — це підсумок космічної, біологічної та культурної еволюції. Всесвіт виник приблизно 20 млрд. років тому в результаті Великого вибуху, згідно з уявленнями сучасної космології, і життя людства залежить від організації космосу, від процесів, які протікають у ньому.
Близько 3—4 млрд. років тому в результаті космічної еволюції створились сприятливі умови для виникнення життя. Дальший розвиток життя хоч і залежав, безперечно, від космічної еволюції, та більшою мірою визначався еволюцією біологічною: 3,5—4 млрд. років тому починається процес антропосоціогенезу. Матеріально-енергетичний вплив ближнього космосу як частини Всесвіту і протікання на Землі процесу антропосоціогенезу здійснювалися по двох каналах: через зміну неорганічної природи (клімату, ландшафтів тощо) і через зміну органічної природи (мутації, природний добір). Залежність зміни клімату, ландшафту і біологічних процесів, що відбуваються на Землі, від характеру й ступеня сонячної активності доведені багатьма вченими. Зокрема, радянський вчений А.Л. Чижевський ще в 30-ті роки переконливо довів, що періодичні й епізодичні коливання магнітного поля Сонця безпосередньо впливають на нервову систему, особливо на центр блукаючого нерва, що регулює серцеву діяльність.
Наука нагромадила великий матеріал про вплив космічних факторів на еволюцію живих істот, людини. Наприклад, періодична зміна магнітних полюсів Землі приводить до послаблення електромагнітного поля, що захищає біосферу від космічної радіації. У результаті різко зростала іонізуюча радіація космічного походження, що принаймні вдвоє збільшувало частоту мутацій в зародкових клітинах гомінід. Геолог Г.Н. Матюшин робить спробу довести збіг часу магнітних інверсій з часом змін фізичної будови людини. Найбільш відчувають космічну радіацію в процесі цих коливань екваторіальні області Африки. Багато дослідників вважають південно-східну Африку прабатьківщиною людства.

Вітчизняні вчені підтримують гіпотезу, згідно з якою австралопітек як новий біологічний вид — попередник людини (Homo sapiens) — виник в результаті мутацій людиноподібних мавп (горил, шимпанзе, орангутангів) під впливом зміни радіаційної обстановки. Справа в тому, що 4—3 млн. років тому у південно-східній Африці починається активний рух земної кори, землетруси, вихід на поверхню землі магми, уранових руд, що також сприяло підвищенню радіаційного фону та зміні генофонду людиноподібних мавп (вищі мавпи — 48 хромосом, австралопітек — 46 хромосом). Італійським генетиком Бруно Кіареллі висловлена гіпотеза про злиття у далекого предка людини двох пар хромосом, в результаті чого "зміцніли" саме ті, які визначають розвиток мозку і нервової системи.

Як наслідок мутації виникли мавпи-потвори, що мали спрямлений хребет, слабке волосяне покриття, досить розвинений мозок (450 г) і пересувалися на двох ногах — вони були названі австралопітеками. Таким чином перехід до прямоходіння відбувався близько 4 млн. років тому без допомоги знарядь праці. Навпаки, прямоходіння сприяло тому, що австралопітек все частіше використовував природні знаряддя праці (палицю, каміння) для захисту від хижаків і полювання. Це положення є нині загальноприйнятим у світовій науці. Щоправда, прямоходіння і появу австралопітека багато зарубіжних вчених пояснюють не стільки факторами, пов’язаними з космічною еволюцією (хоча й не заперечують їх), скільки факторами біологічної еволюції.
Американський вчений Оуен Лавджой пов’язує появу прямоходіння з розмноженням. Розмноження — основа буття. У біологічному світі існують дві стратегії розмноження:
Ч-стратегія, коли тварина відкладає багато яєць і у подальшому не піклується про своє потомство (крайнім прикладом Ч-стратегії е поведінка устриці, яка відкладає 500 млн. яєць на рік);
К-стратегія, коли у тварини невелике потомство, але вона ретельно доглядає його. З появою хребетних, розвитком мозку посилюється К-стратегія: зменшується кількість нащадків, але поліпшується турбота про них. У зайців на рік буває 12 дитинчат, у лева — 2.

К-стратегія знаходить свій найвищий вираз у людиноподібних мавп, які мають одне мавпеня за п’ять-шість років. Між тим, у природі часто трапляються непередбачені зміни, епідемії і просто нещасливі випадки, в результаті яких потомство може загинути, а вид припинить своє існування. Таким чином, біологічна еволюція поставила людиноподібних мавп на межу вимирання. Щоб вижити, слід було змінити стратегію розмноження, адаптуватись до навколишнього середовища. Змінився спосіб пересування, з’явилося прямоходіння, яке сприяло більшому збереженню енергії. Менша рухливість — вже адаптація. У результаті зміни способу життя самка людиноподібних мавп могла тривалий час доглядати двох-трьох дитинчат. Причому виживало потомство тієї особини, яка забезпечувала кращий догляд. Ретельна турбота прищепити потомству навички й поведінку, не-обхідні для життя, приводили до подальшого розвитку нервової системи, мозку як самки, так і її дітей. По цій лінії йшов природний добір.

Виникає питання: хто ж має годувати самку та її потомство, якщо освоєна нею територія і спосіб пересування обмежені? Біологічний світ не знає прикладів, коли самець довгий час годує самку та потомство. Вперше це виникає в австралопітеків, стаючи основою зародження сім’ї. "Шлюбні пари" у зграї австралопітеків виникають в результаті біологічної еволюції, зникнення еструса — стану сексуальної сприйнятливості, який триває у мавп кілька днів. У зграї передлюдей, як стверджують вчені, було набагато менше самок, що пов’язане з ускладненнями пологів при переході до прямоходіння і це могло б — при збереженні еструса — викликати жорстокі конфлікти і привести зграю до самознищення. Така перебудова організму закріпилася у генотипі. Вчені розглядають це як вкрай важливий момент розвитку від тварини до людини. На основі сексуальних симпатій у стаді австралопітеків складаються "шлюбні пари", які існують певний час, розпадаються, далі виникають нові. Маргарет Мід, один з провідних етнографів світу, вважає "інститут батьківства" тією біологічною основою, на якій грунтується культурна, соціальна еволюція.
Що ж відрізняє передлюдину (австралопітека) від людини? Відколи можна говорити про людське суспільство, що формується? У чому його відмінність від зграї? Можна таким критерієм вважати використання і навіть виготовлення знарядь праці, чи тільки становлення мислення, волі, мови означає зародження суспільства?

Сучасні дослідники показали, що людиноподібні мавпи здатні використовувати знаряддя праці. Первісна виробнича діяльність існувала в рефлекторній формі у австралопітеків (зробити край каменя гострішим або в окремих випадках навіть надати йому зручнішу форму). Виготовлення знарядь праці окремими індивідами епізодично зустрічалось і у Homo habilis, і все ж навіть їх більшість антропологів не вважає людьми, бо вони не мали стандартизованих знарядь праці. У стандартизованому знарядді праці втілена ідея, яка виходить за межі не лише кожного індивідуального моменту, але й кожного окремого індивіда, зайнятого конкретним відтворенням цього знаряддя. Одним словом, це поняття соціальне. Відтворити зразок — значить знати його, а це знання зберігається і передається суспільством.

Поява стандартизованого знаряддя пов’язується з початком становлення мислення, волі, мови, отже — з початком становлення суспільства. Стандартизовані знаряддя праці з’являються 1 млн. років тому у Homo erectus (пітекантропів), і їх безперечно відносять вже до людей, хоча поки ще не готових, а таких, що формуються. Процес становлення людини і суспільства завершився 40—35 тис. років тому.
Останнім часом серед зарубіжних антропологів отримав поширення погляд, згідно з яким всі гомініди, які стоять за рівнем розвитку вище Homo habilis, утворюють один вид - Homo sapiens. Люди сучасного фізичного типу входять до цього виду як підвид Homo sapiens. Існував й інший підвид: Homo sapiens neanderthalensis, який з незрозумілих причин зник 40—35 тис. років тому.


Шкала антропогенеза

Виды гоминид

Период существования, лет тому назад

Australopithecus ramidus

 

5-4 млн.

Australopithicus afarensis

 

4-2,7 млн.

Australopithicus africanus

 

3-2 млн.

Australopithecus robustus

 

2,2-1,0 млн.

Homo habilis

 

2,2-1,6 млн.

Homo erectus


 


2-0,4 млн.

Homo Sapiens

 

400-200 тыс.

Homo sapiens neanderthalensis

200-30 тыс.

Homo sapiens sapiens

 

130 тыс. и до настоящего времени






.

У 1999 році вчені знаходять неймовірні залишки невідомого гомініда, що у 2001 році отримав назву Кеніантропа плосколицього (Kenyanthropus platyops Leakey et cet., 2001). Виявляється, цей примат є ближчим до Людини розумної (Homo sapiens Linnaeus, 1758), а ніж Австралопітеки! Нащадками останніх стали Люди умілі (Homo habilis Leakey et cet., 1964) – жили близько 2,2-1,6 млн років тому, а Кеніантропи породили Людину рудольфійську (Homo rudolfensis Alexeev, 1986) – ходила по Землі в період з 2,5 по 1,9 млн. років тому, принаймні така версія існує, але не є остаточно доведеною. Тоді виходить, що Людина прямоходяча або Пітекантроп (Homo erectus (Dubois, 1892) походить від Людини рудольфійської, а Людина уміла й усі види Австралопітеків є глухою гілкою еволюції?

Цікаво, що у 1999-2001 роках, на розкопках біля невеличкого грузинського містечка Дманісі, було знайдено череп Людини грузинської (Homo georgicus Vekua et cet., 2002), яка жила тут близько 1,8 млн. років тому і займала проміжне місце між Людиною умілою та Людиною прямоходячою. З однієї сторони, – це найдавніша знахідка людей на території Європи, а з іншої, – перша знахідка примітивних гомінін за межами Африки. Досі вважалося, що людина прямоходяча виникла у Африці і розселилася у Євразії.


Ще один проміжний вид між Людиною умілою та Людиною прямоходячою є Людина працьовита (Homo ergaster Groves et Mazak, 1975), що жила у Африці 1,9-1,4 млн. років тому. Постає питання: Людина грузинська та Людина працьовита – це підвиди одного виду чи якісь види-відгалуження дерева людського роду?

Взагалі зв’язки у роді Людина (Homo Linnaeus, 1758) з кожною новою знахідкою стають все більш і більш запутанішими. Свою лепту у цю нелегку справу внесла і Людина попередник (Homo antecessor Bermudez de Castro et cet., 1997) знайдена у печерах Іспанії. Одні антропологи вважають її окремим видом, а інші підвидом чи расою Людини прямоходячої, на рівні із Людиною китайською, а ще інші – відносять до Людини працьовитої… Жила собі ця людина у проміжку між 1,2-0,8 млн. років тому. Людина попередник стала попередником (звідси й назва) Людини гейдельберзької (Homo heidelbergensis Schoetensack, 1908), проте, особливих відмінностей у знаряддях праці Людини прямоходячої і гейдельберзької немає. Чимось середнім між трьома вище згаданими видами була Людина церпанійська (Homo cepranensis Mallegni et cet., 2003) знайдена в Італії. Вважається, що Людина гейдельберзька є прямим предком Людини неандертальської (Homo neanderthalensis King, 1864), а декотрі антропологи стверджують, що й Людини розумної. Скоріш за все Людина розумна розвинулась від якогось іншого підвиду Людини прямоходячої. Свідченням того є знаходження у Ефіопії Людини ідальту (Homo sapiens idaltu White et cet., 2003) – найдавнішого підвиду Людини розумної віком близько 160 тис. років. У історію еволюції Людини вносить свою колотнечу Людина родезійська (Homo rhodesiensis Woodward, 1921) – вона існувала одночасно із неандертальцями та кроманьйонцями, проте, яку роль зіграла залишається невідомим.

З усієї розповіді випливає одне – ми маємо двох претендентів на наше батьківство. Першим є Австралопітек, а другим – Кеніантроп. Хто з них є нашим прямим пращуром залишається невідомим, і це належиться розгадати антропологам. Зрозуміло одне допоки ми з Вами виникли, як вид, еволюція перепробувала десятки, а може і сотні варіантів, врешті, залишивши лише один. А чи найкращий?…



Ардіпітека корінного (Ardipithecus ramidus Gibbons, 2009).

Залишки цього виду були знайдені у 1994 році у пустелі Афар, що в Ефіопії, однак на опис і датування знахідок знадобилось 15 років. Антропологам вдалось зібрати практично цілий череп, таз, ноги і руки Ардіпітека корінного, в той же час хребет і ребра не збереглись. Радіометричне датування залишків, а також вулканічного попелу і порід із місця захоронення вразило вчених – “Арда” (таке прізвисько отримали останки, оскільки вони належать самці) жила орієнтовно 4,4 млн. років тому. Це на 1,2 млн. років раніше, ніж знаменита “Люсі” – Австралопітек афарійський
 (Australopithecus afarensis Johanson et White, 1978) – найдревніший із відомих до цього гомінін! Обидва скелети знайдені на одній території, відстань між якими склала всього 74 км.

Якщо “Люсі” була двоногою істотою і мала багато спільних рис із людиною, то “Арда” відзначалась архаїчністю тілобудови і була ближчою до мавп. Структура її тазу і кінцівок типова для факультативно двоногих мавп, таких як карликові шимпанзе
 (Pan paniscus Schwarz, 1929), – на ґрунті можуть пересуватись як двоногі, а на деревах – як чотририногі. В той же час будова зубів вказує на їх низьку спеціалізацію, яка не притаманна а ні людині, а ні сучасним людиноподібним мавпам, а ні Австралопітекам, що свідчить про надзвичайну древність “Арді”. Джерело: A. Gibbons A new kind of ancestor: Ardipithecus unveiled. Science 326 (5949). – 2009. – р. 36–40.



следующая страница >>