shkolakz.ru 1 ... 3 4 5 6

ОБОРОНА ВУЛИ.


71

Ява 21.

Марьяна сама.

Мар. Готова я... жыття поквитовала!

Все тамъ въ земли... Але на-вищоя Закликала Антося въ сю могылу?

Винъ щастя жде, а я готую смерть!

Омана зла!.. Та винъ чы й прыйде навить?

О, якъ ёго кохаю, якъ люблю,

Якъ жду ёго на чаривну пораду!

Але не чуть... невже винъ заблудывсь? [При

слухается]

[Пауза,—Зъпаломъ]. Ни, знййде винъ—и зновъ хвылына щастя, Але одна, едьша... Боже мій!

[Пауза] Зновъ тыхо якъ, немовъ у домовыни,—

Та це й вона: жыття десь тамъ, у мли... Пройшлы, якъ сонъ, въ нудлывій самотыни— Квиткы мои, не цвившы, одцвильг...

И отъ вже смерть,—и серцго супокій:


И все те, чымъ воно боліе ныни,

Потоне вразъ у темрязи нимій,

Розвіется въ надзоряній пустыни...

Чого-жъ щемыть це серце нависне,

Чого ёму въ цимъ руйновыщи шкода?

Чы тымъ болыть, що марно згыне врода,

И безъ утихъ жыття се нромайне?..

Ни, не вража ёго моя прыгода,

Не жаль мени понивеченыхъ мрій,

А серцемъ я за край болію свій,

За доленьку нещасного народа!

Ява 22.

Марьяна и Антось.

Мар. [зачувиіыстукъ]. Ой, винъ! Хтотамъ?


Антось [за дверыма]. Я, я! Антось! [Входышъ].

Мар. [кыдается, обнима ёю]. Мій раю!


Антось. Едынаа! [занимилы],

Мар. Коханый, любый мій,

Ты знову тутъ, зи мною? Охъ, и щастя-жъ! Стеряюсь я...

Антось. О, раювання!

Мар. Ай,

Не тямлюсь я... а щось страшнё... Мій Боже, Тикай мерщій: тутъ смерть, тутъ пекло! Я Тебе сюды... щобъ ввупи... намъ...

Ант. Марьяно,

Моя красо, мій промине святый,


Мене нихто видъ тебе не одирве!

Намучывся розлукою въ кинець,

Натерпився пекельнои дративли..

Але теперъ я твій цилкомъ—и рай Чекае насъ, мое невуче щастя!

Мар. Охъ, рай... Хыба жъ... життя тоби не жаль? Антось. Безъ тебе—ни: бевъ тебе скризь—могыла, Сумна, страшна, якъ непрозора ничъ...

Та що про те—теперъ скри8ь соиде сяе, Веселкою у серди вы грае И гріе такъ, якъ тепла ласка ненькы... [Показуе на двери]. Я зновъ молю,—спишимъ туды, у рай!

Мар. Риднесенькый! тамъ—холодъ, мла, омаяа,

Грызотъ и чваръ незмиряна стяга,

Надій и мрій улюбленыхъ розрада.

И плачъ тяжвый окрывдженыхъ людей. Антось. Що намъ до ныхъ? Всякъ борется за щастя: Кохаемось—и цилый свитъ у насъ!


Мар. Коханый мій порадныче и друже,—

Де стогинъ, крыкъ,—тамъ щастя намъ нема.. Антось. Ой, не кажы: слова твои, якъ стрилы, Пронызують си перса боляче,—

Лувае зъ ныхъ холодна безнадія...Марьяна. Ни, квите ыій,— падія чаривна:

Родылысь мы зъ тобою зъ злу годыну,

Мижъ двохъ мечивъ—и доли намъ нема!

Твій людъ и мій въ братерній сичи гыне;

Твій ридъ и мій—запекли ворогы,

Твій храмъ и мій нен&вистни мижъ себе...


Не вамъ, не намъ ти свара погодыть—

И щастя тутъ знайшлы-бъ мы лышъ на вра ди,— Такъ на іи-жъ нездатни мы булы!

Тутъ, на земли насъ розлучыла доля,

[показ, на небо] А тамъ нема ни особыстыхъ виръ,

Ни ворожбы, ни борогьбы за право,—

Тамъ ривни вси, тамъ всихъ една любовъ,

И наше тамъ вь оселяхъ вичныхъ щастя! Антось. Колы-бъ то такъ... невиданна жаха...

Але проте въ тобою й въ бёзвисть рынусь: Визьмы сей мечъ и серце проныжы! Марьяна. Такъ ты ришывъ зи мною вкупи вмерты? Антось. Зъ тобою, такъ—и мукы, й смерть, и рай! Марьяна. Мій соколе, мій орле сызокрылый!

Кохаю я тебе надъ все жыття!

Здавенъ ище твій образъ зрисся зъ серцемъ; Якъ цинный скарбь ховала я ёго,


Винъ бувъ мени единою зорею—

И бувъ, и еСть, и буде до вику...

Вси роспачи, вси невымовни мукы Не малы сылъ яетемрыты ёго,

А ни снагы кохання подолаты—

Воно росло...

Антось [обнима]. Мій квите чаривный!

Спьянивъ цилкомъ... Це сонъ... се пышна мрія... Чадь чаривный, а не жыття... Нема И не може буть такого щастя въ свити!!

(Хоралъ зпочатку діа.гоіа йшовъ тыхесенъко, пры кинци зроста до

іогіе).


КИВСЕАЯ СТАРИЛА.

74

Марьяна. Сзій! Чуепгь тамг? То смерть уже летыть... (дочувшы, адршнула й одкынуласъ).

Видъ крылъ іи гуде й буяе буря,


Видъ подыху холоне въ жылахъ вровъ...

Ще хвыля йе тоби втекты видъ ней,

Ще мыть—твоя!.. Подумай!

Антось. Годи думъ:

Въ тоби воны!

Марьяна [палко обнима, прыюрта, мылуе\. О, щастя

необмежне!

О, раю мій! Такъ ось-де, ось-де винъ! Коханый иій, моя яскрава мріе,

Мій мисяцю, мій сове золотый— [обнимаются]. Справдывсь, справдывсь: твоя теперъ на викы! Антось. Моя, моя! О, надзвычайна мыть,—

Не пережыть такого порывання—

Воно вбыва...

Марьяна. Не зводь зъ мене очей,


Хорошый мій, улюбленый! Кохаю Тебе такымъ жертовнымъ я вогнемъ,

Явый епалй вси почуття...

Ява 23.

Ти-жъ и Катря.

Катря [вбига]. Готови?

Тамъ церкву вже пидпалюють!

Марьяна [хапа походню]. Идемъ!

Антось. Зъ тобою вразъ! [щыюрта].

Марьяна [зг смолякомъ у руци]. До правды, до любовы (кыда воют у шаплыки.)

Пвкелъный выбухъ, гриме; все зныкло пидъ руйновыщемъ


  1. а в и с а.

Мых. Старыцькый.

— ——-

1 Си. Кіев. Ст. 1899 г. № 3.


<< предыдущая страница